Підходи до Соколова на першій лінії захищав радянський 78-й гвардійський стрілецький полк, який воював проти значно більшої кількості німецьких сил. Тож чехословацькі воїни могли добре підготуватися до нападу, який наближався, та краще зміцнити свої оборонні позиції. Проблема полягала в тому, що річка Мож була вкрита кригою, і це давало німцям змогу легко перевести через неї свої танки. Тому командир батальйону Людвік Свобода прийняв рішення переправити одну роту через річку Мож до укріпленої оборонної позиції в селі Соколове. Виконання завдання взяв на себе командир першої роти Отакар Ярош. Село було добре укріплене, для посилення оборони командиру надали дві радянські протитанкові гармати. З-поміж іншої бронетехніки воїни мали важку артилерію та гранатомети, що розміщувались за річкою Мож, а також десять радянських танків Т-34, які слугували резервом у разі контратаки. 6 березня чехословацькі розвідувальні загони декілька разів вступили в бій з німцями, що було знаком, який свідчив про початок битви.

Хід битви

8 березня 1943 року о 13:30 за місцевим часом 14 німецьких танків пішли у наступ на Соколове. Але вистрілами з радянських гармат та мінометів їх вдалося зупинити та змусити повернути назад. Біля села залишилися горіти три танки, які ввели чехословаків в оману. Щонайменше один з них був непошкоджений, а дим йшов із димового снаряду. У такий спосіб німецькому екіпажу вдалося визначити місцезнаходження чехословацького та радянського озброєння. Уже через дві години, під час другого наступу, маючи перевагу, німцям вдалося знешкодити одну з двох протитанкових гармат та важкий кулемет.

Розпочався запеклий бій, у якому чехословацькі воїни не розгубились під натиском танків, що наступали, і намагалися їх знищувати  за допомогою гвинтівок та протитанкових гранат. Оскільки гвинтівки не могли пробити лобову броню німецьких танків, воїни стріляли до гусеничних стрічок, збоку або ззаду машин, під башту, а також намагалися вивести з ладу двигун.

Чехословацькі воїни відбили кілька атак піхоти, але перевага німецьких військ була завелика. Близько п’ятої години пополудні бійці взяли під  оборону православну церкву Соколова. Людвік Свобода наказав вислати для контратаки радянські танки. У процесі переправи під одним з них проломилась крига, що виключило можливість танкової підтримки. Однак, ця подія, що свідчила про крихкість льоду, для чехословацьких та радянських військ, які тримали оборону, стала гарною новиною – було зрозуміло, німецькі танкові війська вже не можуть переправитися на інший берег. Тому близько 19 години Свобода наказав  воїнам, які вели бій у Соколовому, відступити до річки. Щоправда, унаслідок мінометного обстрілу був пошкоджений комунікаційний зв’язок та знищена радіостанція.  

Наказ відступати до Соколового не дістався. Не вдалося туди проникнути і зв’язківцям, які були зліквідовані німецькими воїнам. Тому героїчна боротьба біля церкви у Соколовому, де чехословацькі воїни проявляли свою силу та хоробрість, і далі продовжувалася. Воїн Черни, наприклад, спочатку зліквідував гранатою один німецький танк, а потім закинув іншу протитанкову гранату всередину бронеавтомобіля і так знищив ще двадцять німецьких воїнів. Загинув у бою і командир оборони, старший лейтенант  Отакар Ярош,  який отримав поранення у момент, коли збирався закинути до німецького танку протитанкову гранату. За іншими свідченнями, чоловік був поранений і потрапив під колеса німецького транспортера.

Після настання темряви важкі бої припинилися, відступ чехословацьких воїнів із Соколового тривав усю ніч. Вони виконали своє бойове завдання: не дозволити німцям перейти через річку Мож.

Після битви біля села Соколове

Бої відновилися 9 березня, коли дві роти чехословацького батальйону контратакували німців у Соколовому та завдали їм додаткових втрат. 11 березня чехословацькі радисти перехопили німецьке повідомлення, попередивши німецьку контратаку. Радянська артилерія відкрила вогонь по місцях скупчення німецьких військ і так завдала їм нищівного удару. Після повторного здобуття Харкова німецькими військами 15 березня 1943 року перед 1-м Чехословацьким батальйоном постала загроза блокади, тому чехословаки розпочали тактичний відступ.

Трагічна доля спіткала поранених та полонених чехословацьких воїнів. Їм було відомо, що всі громадяни Протекторату можуть бути страчені за так звану «державну зраду», тому здебільшого  вони потрапляли до полону лише унаслідок поранення чи втрати свідомості. Важко поранені чехословаки, яких госпіталізували до лікарні у Харкові, після окупації  міста німцями були безжально застрелені. П’ять з двадцяти взятих у полон воїнів німці відвезли з пропагандистською метою до Протекторату, а звідти, ймовірно, до Рейху. Один з них після війни був навіть ув’язнений в радянському ГУЛАГу.