«Постійне розчарування, яке буде їх супроводжувати, є даниною, яку ми сплачуємо за те, аби більше не було тих, хто буде програвати у політиці усе, геть усе. Свободу, близьких людей, здоров’я, життя». Як компроміс характеризує також Програму дій КПЧ, відповідно до якої державна політика збігається в основних питання з лінією Національного фронту.  «Для чого тоді потрібен парламент?» - запитує автор і в наступному аналізі займається питанням доцільності Національного фронту (інституції, яка примусово об’єднувала усі політичні партії та організації за інтересами в Чехословаччині у 1946-89 роках і у такий спосіб унеможливлювала будь-яку незалежну діяльність) та можливої політичної ситуації у випадку, якби КПЧ не відстояла на виборах свою провідну роль. Тому в кінці автор вимагає встановити такі правила гри політичних сил, де б усі мали рівні шанси – щоб «звичайне «визнання» будь-якого політичного суб’єкта  - гравця на політичній арені –  владних амбіцій не викликало серед натовпу стоячих глядачів свист, тривогу чи, врешті, знову страх».